Почну з того, що я 16-річний хлопець, який до нестями хотів мотоцикл. Але виникла класична проблема — прав немає, відповідно, і про байк можна було забути. Проте вихід знайшовся: покупка електромотоцикла з потужністю до 3 кВт, адже якщо потужність більша, то потрібні не лише права, а й повноцінна реєстрація. А тут — ні права, ні реєстрація не потрібні, жодного складного обслуговування типу заміни мастила чи фільтрів, просто сів і поїхав. Зовні мій апарат — один в один Kawasaki Z250, але давайте одразу прояснимо: це не оригінал, а його китайська репліка. Перед друзями я тепер постійно жартую, що моя копія вийшла дорожчою за оригінал, і найсмішніше, що це чиста правда. Ця репліка обійшлася мені у 3600 доларів, тоді як справжній бензиновий Kawasaki Z250 у хорошому вживаному стані зараз можна спокійно знайти приблизно за 3400 доларів.
Звісно, у мотоцикла є круті плюси. Головний — це його зовнішній вигляд, виглядає він просто неймовірно. У перші дні до мене постійно підходили незнайомці, розпитували, казали, що крутий апарат і я молодець, що взяв. Та що там казати, досі часто підходять і звертають увагу. Для міста це взагалі супер: можна і на дальняк якийсь поїхати, і по місту класно кататися, а заряджаю я його всього один раз на три виїзди. Проте, як це часто буває, всі головні мінуси ховалися в деталях. Перша проблема зʼявилася в найперший день, коли я на ньому катався. Байк був заряджений десь на 95%, я відкатав близько 70 км, а індикатор показував ще 85% заряду. Я подумав «ніфіга собі запас!» і вирішив показати його своєму другу, заодно покатати його. Ми проїхали ще кілометрів десять, і тут я кажу: «Давай затестимо 0–100». Я його висадив, сказав знімати відео, і тільки-но починаю стартувати, як бачу, що батарея швидко розряджається і доходить до нуля. Мотоцикл просто вирубився, і я накатом їду до друга, кажучи, що все, покатались. І це ж не бензин, що залив і погнав далі, а електричка, яка заряджається від розетки або станції 6 годин. Довелося забирати мот і везти додому в бусі. Як виявилося пізніше, цей показник заряду показує не реальні відсотки батареї, а який струм іде до мотора. Тобто, якщо він каже 95%, то цього насправді висить всього на 15 км їзди. Але це я мінусом не особливо вважаю, бо те, що з’явилося згодом — куди гірше.
Друга проблема — це надокучливий шум, який я навіть із двома інженерами не зміг пофіксити та знайти. Є припущення, що це йде від заднього амортизатора. Коли дорога ідеально рівна — все чудово. Але коли починаєш їхати просто по латках чи нерівностях, то цей звук просто розносить по всьому мотоциклу. Найкривдніше, що за якісь 1–4 тисячі кілометрів пробігу до цього шуму додавалися нові «мелодії» схожого типу. І це, повторюся, в байку за 3600 доларів, а не за тисячу.
Ну і під кінець моїх проблем я на це сподіваюсяхочу звернути увагу на якість пластику. Він тут просто жахливий. Біля місць кріплень уже починають з'являтися тріщини, а біля задньої фари пластик узагалі відходить, бо він там просто луснув — напевно, від пасажира. Але я не думаю, що в мотоциклі за таку ціну все має так тріщати й відходити.
Підсумовуючи: загалом мотоцикл непоганий, вид у нього неймовірний, але якщо мене запитають, чи варто його брати, я скажу — напевно, ні. Краще офіційно здайте на права і візьміть собі за ці гроші 125+ японських кубиків, це збереже вам купу нервів.
