"Велику корону" автомобільного спорту слід було б назвати "Великим тризубом": до її складу входять три великих гонки - Інді 500, Гран-Прі Монте-Карло і марафон "24 години Ле Мана".Одну з них (гонку в Монако) провели 23 травня, друга (Інді-500) фінішувала ще за тиждень, ну а дата проведення третьої - якраз ці вихідні, 21-22 серпня. Що варто знати автомобілісту перед початком перегляду її трансляції?
Трасу, якою проходить легендарна гонка" 24 години Ле Мана", не можна назвати автодромом у звичному розумінні цього слова: частина витягнутого в гігантський овал маршруту пролягає по звичайних дорогах між населеними пунктами Ле Ман, Мюльсан і Арнаж, що дали назву поворотам. Власне автодром (наразі йдеться про побудований у 1965 році трек Bugatti au Mans) є лише меншою частиною більш ніж 13-кілометрового кільця "великого Ле Мана" - що не завадило йому прийняти в 1967-му єдину гонку Формули-1.
Втім, сама траса 24-годинного марафону теж отримала власне ім'я, щодо правильної вимови якого шанувальники гонки сперечаються вже багато років. Французькою її називають Circuit de la Sarthe, і поборники чистоти мови ніяк не можуть дійти згоди про єдину вимову: Сарт (співзвучно з назвою регіонального департаменту), Сарта (на ім'я річки неподалік) або Сарте (найбільш очевидний, але якраз невірний варіант).
Попри фіксовану довжину одного кола, тривалість гонки обмежується лише часом: до заліку йде відстань, яку лідер промчить за 24 години. Рекорд дистанції - 5410 км - встановлений у 2010 році.
Найвідоміша частина великого лемановського овалу - майже пряма за малим шестикілометрова ділянка траси Route Nationale 138, що прямує до містечка Мюльсан. Попри явно виражений горбкуватий рельєф місцевості, потужні леманівські прототипи розганялися на прямій Мюльсан до величезних швидкостей. У 1988 році рекорд максимальної швидкості тут встановив прототип WM Peugeot: майже 406 км/год!
Однак горбки і крутий правий поворот у кінці прямої на розв'язці Мюльсан становили серйозну проблему для притискної сили і гальмування болідів, і після низки інцидентів FIA взагалі заборонила використовувати при організації гоночних заходів прямі ділянки, довші за 2 км. Як наслідок легендарна пряма Мюльсан була розділена двома шиканами, які змушують учасників перегонів скидати швидкість та відгальмовуватися для виконання маневру.
Процедура старту цілодобового марафону "24 години Ле Мана - сама по собі окрема традиція. Правда, до наших часів дісталася хіба що відмашка на лінії старту французьким триколором. А до 1962 року все було зовсім інакше: автомобілі розташовувалися під стіною треку на стартовій прямій (машини з великим об'ємом двигуна - попереду), водії шикувалися на протилежному узбіччі і за сигналом бігли до своїх болідів стрімголов.
Вигадлива процедура позначилася на багатьох нюансах автомобільного спорту: так в Porsche з цієї причини вирішили встановлювати личинку замка запалювання зліва - пілот, запускаючи мотор лівою рукою, правою "встромляв" першу передачу. А великий гонщик-новатор Стірлінг Мосс розробив власну процедуру: він запускав двигун вже з включеною передачею і їхав перші метри гонки на стартері. Природно, на ремені безпеки пілотам рук і часу не вистачало, через що у початковій стадії марафону часто траплялися фатальні аварії.
Переломити ситуацію вирішив видатний бельгієць Жакі Ікс: на старті гонки 1969 року він не побіг до своєї машини, а статечно пройшов через трасу (хоч і мало не був збитий машиною суперника), сів за кермо, пристебнув ремінь безпеки і тільки після цього рушив з місця. На першому ж колі тієї гонки в аварії загинув Джон Вулфі на Porsche 917. А Жакі Ікс фінішував першим.
Зупинки для дозаправки і зміни пілотів - обов'язковий пункт програми гоночного марафону тривалістю в цілу добу. І спроби "заощадити" тут часто виходять боком (про це - нижче). Досвідчені ж і злагоджені гоночні колективи піт-стопів не бояться: головне, щоб машину не довелося лагодити в боксах протягом годин (це теж допускається правилами). При цьому перемога не обов'язково дістається тому, хто заїжджав в гаражний провулок рідше за інших: в 2013 році екіпаж Audi, яка виграла гонку в Ле Мані, здійснив за добу 34 піт-стопи, хоча найближчі переслідувачі на Toyota побували на піт-лейн всього 30 разів. Але продули.
Високі швидкості, величезне фізичне та моральне напруження пілотів з механіками, а також тривалі навантаження на техніку - не надто ідеальні умови для мирної поїздки з друзями по французькій глибинці. На жаль, виснажливий марафон Ле Мана не раз призводив до тяжких аварій на трасі. Деякі з них - на кшталт мальовничого зльоту прототипу Mercedes CLR під управлінням Марка Веббера (а потім і його напарника Пітера Дамбрека) в 1999 році - шкодили хіба що техніці та репутації команди.
Інші - як зіткнення Toyota з Ferrari, пілот якого проґавив наближення швидкісного прототипу у 2012-му або грандіозний політ Audi Алана Макніша в 2011-му, - закінчувалися гіпсом і тривалою реабілітацією для пілотів. І все ж 24 години Ле Мана забрали чимало життів: останньою (сподіваємося, насправді останньою) трагедією Circuit de la Sarthe стала загибель данця Алана Сімонсена на третьому колі марафону в 2013 році.
Мабуть, найстрашніший інцидент за всю історію гонки "24 години Ле Мана", що забрав життя 82 глядачів, одного пілота і понівечив ще 120 людей, стався в 1955 році. Його автором мимоволі став французький пілот П'єр Левег, що прославився своєю спробою проїхати добовий марафон Ле Мана без зміни. У 1952-му це йому майже вдалося: провівши 23 години за кермом, Левег втратив пильність і помилився з перемиканням передачі, занапастивши двигун свого автомобіля.
У 1955-му Левег (справжнє ім'я гонщика - П'єр Буален) виступав у Ле Мані за кермом гоночного Mercedes-Benz 300 SLR, побудованого на надлегкому каркасі зі сплаву магнію, але обладнаного ще барабанними гальмами. Останній факт і став однією з причин сумного інциденту: на 35-му колі гонки Левег через підняту куряву не зміг вчасно розгледіти і загальмувати - або принаймні об'їхати - Jaguar Хоторна, який раптово сповільнився на трасі (британський автомобіль мав набагато більш ефективні дискові гальма і намагався останньої миті повернути на піт-стоп).
Мерседес Левега злетів у повітря, вщент розбився об земляний насип, а уламки автомобіля полетіли просто у натовп глядачів... Наслідки цього трагічного інциденту були численними і різноплановими - від виходу заводської команди Mercedes-Benz з Ле Мана на багато десятиліть і офіційного перегляду вимог щодо безпеки автоспортивних споруд до заборони автомобільних перегонів у Франції, Німеччині, Іспанії та Швейцарії. В Швейцарії повна заборона діє й досі, хоча пропозиції про послаблення обмежень там лунають вже не вперше.
Лівреї гоночних автомобілів, часто обумовлені побажаннями спонсорів команди, гідні окремої розмови. Втім, утриматися від згадки найвидатніших зразків складно. До таких прикладів ми однозначно відносимо "макіяж" боліда Porsche 917/20, який на марафоні 1971 року отримав прізвисько Pink Pig ("Рожева свинка") за скандальну "розмітку" частин свинячої туші на рожевому кузові (ідея дизайнера Porsche Анатоля Лапена).
Буяє в колах учасників Ле Мана і популярність високого абстрактного мистецтва: за оформлення гоночних болідів BMW для марафону бралися художники Рой Ліхтенштейн (1977), Енді Уорхол (1979) і Джефф Кунс (2010). У тому ж 2010-му пілот Даррен Тернер доручив німецькому художнику Тобіасу Ребергеру розфарбувати свій Aston Martin Vantage GTE так, щоб воно буквально не давало сфокусувати на машині погляд.
Ми не випадково згадали про те, що барабанні гальма стали однією з причин грандіозній аварії в Ле Мані 60 з гаком років тому. Автомобільні гонки завжди змушували розробників ворушити мізками, створюючи більш надійні, ефективні і витривалі системи для автомобілів.
Кращого полігону для випробувань чогось новенького, ніж убивчий для техніки цілодобовий марафон, придумати просто неможливо. До того ж, гонку в Ле Мані недарма називають "Випробуванням на витривалість і економічність": експерименти в області аеродинаміки і економічності силових установок тут не припиняються ніколи.
У 1963-му на старт Ле Мана вийшов експериментальний Rover з газотурбінним двигуном, в 1970-му дебютувала Mazda з роторним двигуном Ванкеля (і в 1991-му році роторна Mazda 787B все-таки виграла гонку)... Дизельний двигун вперше приїхав сюди в 1949 році на автомобілі Delettrez Special, проте великого успіху він тоді не здобув.
Так що по-справжньому успішними виступи дизельних машин в Ле Мані стали завдяки двигунам Audi. З 2009-го в гонці дозволили брати участь гібридним автомобілям з системами рекуперації кінетичної і теплової енергії, а вже у 2012-му вперше виграв гонку гібридний Audi R18 e-tron.
За довгі роки участі в марафоні гонку в Ле Мані вигравали багато автовиробників - але найуспішнішим брендом є, напевне, Porsche. На рахунку компанії з Цуфффенхаузена 18 перемог, причому сім з них були завойовані поспіль наприкінці 80-х. На другому місці - Audi з 13 перемогами. А серед інших досягнень хлопців з Інгольштадта - і особистий рекорд за кількістю перемог в Ле Мані, який належить данцю Тому Крістенсену. Запрошений для термінової заміни травмованого пілота команди Team Joest, яка в той час використовувала болід TWR Porsche WSC-95, Крістенсен виграв перший у своїй кар'єрі Ле Ман 24 роки тому.
Загальний перелік його перемог в цілодобовому марафоні налічує 9 пунктів, причому шість разів (з 2000 по 2005 роки) Крістенсен вигравав поспіль. За видатні успіхи Том отримав прізвисько "Містер Ле Ман". А от нашому старому знайомому Жакі Іксу за 6 перемог у марафоні присвоїли звання почесного громадянина міста Ле Ман. В цей час ані Крістенсен, ані Ікс участі у марафоні вже не беруть, тому певний шанс у молоді все ж таки є...
Знавці історії гонки 24 години Ле Мана наполягають на тому, що традиція влаштовувати "душ із шампанського" на подіумі народилася саме тут. І саме в 1967 році, коли перегони виграли американці Ден Герні і Ей Джей Фойт. Як пізніше розповідав сам Герні, він вирішив відкоркувати подаровану йому на подіумі пляшку шампанського спеціально для того, щоб облити "крутих перців" - Генрі Форда-молодшого (президента Ford Motor) і власника команди Shelby Керрола Шелбі з їхніми дружинами, які стояли неподалік.
Мовляв, перед стартом марафону ті вкрай зухвало кепкували щодо шансів екіпажу Герні-Фойта на фініш - не кажучи вже про перемогу. Бувальщина це чи байка - невідомо. В будь-якому разі, фотографія з Деном Герні, який завзято поливає когось за кадром струменями шампанського, - перед вами.
Прокоментуйте першим