Третє покоління кросовера Honda CR-V у нас мало дуже гарний попит. Симпатичний автомобіль з хорошим родоводом охоче купували, через те, що на той момент слово Honda вважалося синонімом надійності. Зрозуміло, через стільки років ми вже можемо робити висновки, чи не відмовилися в «Хонді» кінця 2000-х від ставки на запас міцності у своїх машинах.
Кузов
Здавалося б, у ті роки машини Honda вже не страждали від серйозних проблем по кузову. В цілому – так, але у випадку з CR-V є невеликі застереження. Як і типовий «азіат» цього часу паркетник дуже боїться невеликих каменів, а його ЛФП сильно страждає від сколів, яких особливо боятися не варто. З корозійною стійкістю металу тут немає особливих проблем (хіба що на задніх дверях іржа виникає трохи швидше). А ось деформація панелей навколо арок у свій час стала напастю для цієї моделі. Стакани тут не виривало, як у перших Forester, але з кутами установки задніх коліс часто виникали проблеми.
Не надто міцні лобове скло автомобіля та головна оптика. У першому випадку особливого сенсу вкладати кошти в оригінальну деталь просто немає, через те, що вона тріскається приблизно так само як китайські аналоги. З фарами все набагато складніше. Якщо з помутнілим полікарбонатом на ковпаках впоратися ще можна, то з відбивачами, що вигоряють за кілька років, змиритися набагато складніше. Тут вже доведеться знімати фару і везти її на розбір з реставрацією.
Інтер'єр
Салон Honda CR-V погано справляється з випробуванням часом. Пластик тут швидко покривається подряпинами, а шкіряна оббивка могла зберігати вигляд нової років 5–6 нормальної експлуатації. При цьому, якщо на самих подушках серйозних пошкоджень не було і сліди зносу проявлялися в нерівномірності забарвлення, то боковини зі шкірзамінника іноді встигали протертися до дірок.
Що стосується шумоізоляції, то тут паркетник проявляє себе як міцний середнячок. Найслабше місце в цьому плані – задня частина автомобіля. Всі стуки та шуми несправної задньої підвіски вона пропускає практично не приглушуючи їх. Хоча, при повністю справній ходовій скарги на CR-V зустрічаються рідко.
Електрика
Більшість «Хонд» цього періоду хворіють одним прикрим недоліком. Як і у випадку з «Сивіком» через щільне моторне компонування інженерам довелося відмовитися від стандартної батареї та встановити замість неї компактний акумулятор ємністю 45 А·год. У перший рік після встановлення нового особливих проблем не виникає, але вже на наступний слабка батарея швидко навчає власника не слухати музику на заглушеному моторі та стежити за рівнем заряду. Втім, у Мережі вже накопичилося безліч варіантів розв'язання цієї проблеми, так що підібрати свій спосіб буде нескладно.
Також з поширених скарг на цю генерацію кросовера можна виділити паркувальні датчики, що частенько виходять з ладу. В більшості випадків їх міняють на неоригінальні, які іноді ходять навіть довше «Хондівських». Інші несправності тут складно назвати системними, хоча трохи частіше інших зустрічаються скарги на мимовільне скидання налаштувань аудіосистеми та некоректну роботу датчика висоти кузова, що йде в комплекті зі штатним «ксеноном».
Ходова частина
У ходової частини паркетника можна виділити три відверто слабких місця. Мабуть, найбільше питань виникало до надійності задніх пружин. Судячи з відгуків власників – оригінальної деталі їм вистачало на три–чотири роки нормальної експлуатації, після чого їх міняли через просідання корми. У більшості випадків вирішити питання вдавалося після переходу на якісні деталі від стороннього виробника.
Також чимала порція критики випала на маточинні підшипники кросовера. В деяких випадках вони «вмирали» на пробігах трохи більшими за 50 тисяч. Причому, якщо передній можна поміняти окремо, то задні на заводі рекомендують міняти в зборі з маточиною. Слідувати цій рекомендації дорого, але завжди можна подивитися на деталі від сторонніх виробників.
Рідше, але з великою прикрістю власники повідомляють про стукіт в районі рульової рейки. Здебільшого ця проблема виникала на пробігах близько 100 тисяч кілометрів через знос копійчаної втулки. Що ж стосується амортизаторів, то вони тут виходжують по 120-140 тисяч кілометрів, що досить непогано враховуючи якість доріг. Що стосується кульових і сайлентблоків, то і тут пробіги по 150 тисяч не рідкість.
І наостанок – про гальма. Як і деякі інші японські моделі – кросовер грішить направляючими супортів, що з часом закисають. І хоч у CR-V ця проблема не так виражена як на тому ж Civic, розслабитися вона теж не дасть. Справжня проблема кросовера – ресурс елементів гальмівної системи. Наприклад, оригінальні диски рідко виходжували понад 80 тисяч. Так що при підборі запчастин в їх бік варто дивитися в останню чергу.
Під капотом
З двигунами історія абсолютно протилежна. Неправильний вибір тут зробити складно, так і в плані поширеності на нашому ринку двигуни представлені у схожих пропорціях. Хіба що, дволітрова четвірка через притаманну їй розмірену вдачу продавалася трохи гірше 2,4-літрового агрегату.
Найчастіша скарга на бензинові двигуни – необхідність регулювати зазори клапанів. На даному агрегаті це робиться підбором штовхачів потрібної товщини. Причому, багато власників стверджують, що необхідність цієї процедури на слух визначати не можна. Мовляв, у книзі не даремно пишуть, що зазори потрібно підганяти кожні 45 тисяч.
Як і інші хондівські двигуни тих років, ці агрегати дуже вимогливі до якості технічних рідин. Кращим варіантом тут завжди буде оригінальна продукція, хоча більшість власників вже змогли підібрати для себе відповідний аналог за прийнятну ціну. Ну і крім якості, потрібно стежити ще й за рівнем масла. Якщо його буде недостатньо, у вас просто не буде нормально працювати система i-VTEC, позбавивши мотор характерного підхвату «на верхах». Та і про наслідки масляного голодування зайвий раз нагадувати теж не варто.
Інші болячки – цілком типові для нашого регіону. Через посередню якість пального можуть виходити з ладу датчики кисню і форсунки. Крім цього не балує ресурсом каталітичний нейтралізатор якого зазвичай вистачає на 7 з невеликим років, а фільтр грубого очищення може неабияк забитися вже через п'ять–сім років експлуатації.
Чотирициліндровий 2,2-літровий турбодизель, який японці обкатали на Honda Accord має просто зразкове здоров'я. В Європі, де машини з таким агрегатом мали хороший попит – скарги на них велика рідкість. У нас, своєю чергою, все не так однозначно.
На ранніх машинах без особливих попереджень міг «померти» паливний насос високого тиску, на пізніх – постійно вимагав уваги сажовий фільтр. Не складно здогадатися, що головна причина першого і другого одна – і це якість дизельного пального. Що ж стосується скарг на натяжник ланцюга і вісь турбіни з люфтом, то часто так виглядає плата за експерименти з якістю масла або відсутність контролю за його рівнем.
З коробками передач у кросовера також повний порядок. П'ятиступеневий «автомат» серії MZ/MR здатний пробігти по 300 тисяч і більше. Правда для цього за трансмісією потрібно стежити. Пошук оригінальної оливи ATF-Z1 зараз став дуже проблематичним, тому багато власників змушені підбирати інші варіанти. Судячи з відгуків, непогано показує себе оригінальна трансмісійна олива з більш свіжими допусками та Idemitsu Type-H, яка нібито є повним аналогом. Що ж стосується скарг, то найпоширеніша тут – на датчик положення селектора, який раз у сім-вісім років може капризувати.
Механічні коробки передач, своєю чергою, дуже невибагливі й надійні. Зчеплення тут ходить по 150 тисяч і більше, а занапастити синхронізатори можна хіба що спеціально. Що ж стосується трансмісійних рідин, то тут нічого нового. Найкраще себе показує Honda MTF, хоча і перехід на альтернативні оливи ці коробки переносять краще «автомата».
А ось повноприводна трансмісія тут як від іншого автомобіля. Мало того, що вона дуже погано захищена від вологи та здатна нахапатися води при проходженні броду у 25-30 сантиметрів, так ще і з муфтою підключення задньої вісі можуть виникати несподівані проблеми. Навіть при дуже нетривалих пробуксовуваннях вона оперативно відключається залишаючи увімкненим тільки передній привод. При цьому, будь-яких контрольних ламп, що сигналізують про те, що трансмісія перейшла в аварійний режим, японці не передбачили. По суті, водієві тут залишається розраховувати тільки на свою інтуїцію.
У підсумку
Honda CR-V третього покоління чесно заслужила славу дуже міцного і надійного автомобіля. Зрозуміло, з деякими речами тут доведеться змиритися, як наприклад слабке ЛФП, не найякісніші матеріали салону і непродумана повноприводна трансмісія. Зате мотори просто відмінні й своєю динамікою та надійністю здатні затьмарити більшість недоліків.
Що ж стосується конкурентів, то у власному сегменті CR-V виглядає як баланс між надійним і дорогим Toyota RAV4 та збитим і збалансованим Subaru Forester. Хонду часто звинувачують у тому, що в плані обслуговування вона обходиться дорожче своїх конкурентів, хоча якщо порівнювати з Toyota або Subaru, вийдете на цілком схожі гроші.
Прокоментуйте першим