Одна з найбільш безсніжних зим на моїй пам'яті немов натякала: на дощове літо в цьому році теж можна особливо не розраховувати. І все ж вимуштруване українськими дорогами бажання «підстелити соломки» перемогло: залишивши на зберігання в «шинному готелі» комплект шипованих Hakkapeliitta 9 (який не втратив за зиму, на мій подив, жодного шипа) я «взувся» у літні Hakka Blue 2 SUV. А раптом поллє?
Як нескладно здогадатися, не полило. Точніше, полило далеко не одразу: за три літніх місяці дощі в Києві траплялися лише кілька разів, тож головним приводом для занепокоєння, пов'язаним з цими шинами, став ступінь їхнього зносу в спеку. Адже на версії попереднього покоління (Hakka Blue) я кілька років тому примудрився «спиляти» протягом одного спекотного сезону мало не половину глибини протектора - причому, встановлені вони були на машині втричі меншої потужності!
Зараз в шини Hakka Blue 2 SUV типорозміру 225/60 R17 «взутий» повноприводний Infiniti EX35 - невеликий (довжиною з Nissan X-Trail ), але важкий (1700 кг) і потужний крос-хетч з атмосферним бензиновим V6. Згадка про привід на всі колеса (нехай навіть з перевагою тяги на задніх) в контексті розмови про шини має значення тому, що такий розподіл моменту дозволяє протектору на колесах різних осей зношуватися більш рівномірно. Принаймні, в теорії.
За підсумками 5 тисяч кілометрів пробігу в переважно спекотних умовах можу констатувати: навіть при їзді по сухому асфальту знос цього комплекту «блюшки» залишається помірним і, головне, передбачуваним. Якщо дві тисячі кілометрів тому мітки DSI на протекторі ще показували легку тінь мітки 8 мм на передніх колесах і 7 мм на задніх, то зараз всі чотири шини демонструють чітку «сімку». Непогано!
Тим більше, що в останній день вересня нарешті «включилася» метеорологічна осінь: з ранковими дрижаками та дощами, що підтримують асфальт вологим ледь не постійно. Для шин, розрахованих на примхливе «фінське літо» - саме те!
Правда, за суб'єктивними відчуттями в поведінці автомобіля на мокрому покритті не змінюється зовсім нічого: глибокі ламелі протектора і чотири поздовжніх канавки оперативно відводять воду з плями контакту, а масивний центральний «диск» забезпечує адекватну відповідь на роботу з кермом. Тож маневри «під газ» і інтенсивні гальмування, неминучі в поїздках переповненими «дальнобоєм» трасами, обходяться без підморгування значка системи стабілізації на щитку приладів та хрипів ABS.
Не надто непокоїть і шум: звісно, після зими на «шипах» тихим здаватиметься будь-який протектор, та все ж таки «дощова» Hakka Blue 2 котиться тихіше за добряче підтоптаний комплект літніх шин Nokian Hakka SUV, в який ця машина була взута до настання минулого зимового сезону. Тільки «блюшка» ще й відчутно м'якша, комфортабельніша.
Втім, погодний режим «холодні дощі», який увімкнувся від початку жовтня, натякає: чергове перевзування не за горами. І хоч до планової капітуляції шиномонтажникам я встигну проїхати на Hakka Blue 2 ще зо півтори-дві тисячі кілометрів, вже зараз починають мучити сумніви: а чи знадобиться мені на наступну зиму «шиповка»? Є прогнози?